ЗАПАРУВА́ТИ, у́є, док. Почати парувати, виділяти пару. Самовар спершу шипів, потім запарував і заклекотів (Н.-Лев., III, 1956, 45); Стояли перші дні березня. Впали перші дощі, і земля запарувала, повітря наповнилося запахом весни (Петльов., Хотинці, 1949, 186); На столі запарував борщ і з’явилася пляшка з густою вишнівкою (Донч., VI, 1957, 230); * Образно. Сутеніло. Дніпро запарував прозорим туманом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 245.