ЗАПАШІ́ТИ, ши́ть, док., розм.
1. Почати пашіти, виділяти великий жар. Перед самим носом запашіла гаряча головешка (Вас., І, 1959, 297); // безос. У трубі забулькало, від неї запашіло жаром, вентиль дрібно задрижав (Шовк., Інженери, 1956, 241).
2. перен. Почервоніти, розчервонітися, стати гарячим (про обличчя, щоки і т. ін.). Відчував [Боровий], як запашіло обличчя і щось гаряче підкотилося до горла (Грим., Незакінч. роман, 1962, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 248.