ЗАПЕ́РТИ1 див. запира́ти1.
ЗАПЕ́РТИ2, пру́, пре́ш, док., перех., фам.
1. Затягти, завезти дуже далеко. Як поперли сани, то й не знаю, куди б заперли, якби люде не зупинили (Сл. Гр.).
2. Запхнути, упхнути куди-небудь. Окули люде і цього. Заперли в щелепи удила І в Вавілоні посадили В тюрму глибоку (Шевч., II, 1953, 325); Запер-таки затичку в пляшку (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 251.