ЗАПИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. розм. Пиячити, пити запоєм. Батько запивався до нестями, марнував зароблене (Коб., III, 1956, 519); Почав я жити новим життям. Побачив, що розумні люди не запиваються, не б’ються і живуть спокійно, хоч бідно, та по-людськи (Ірчан, II, 1958, 246).
2. чим. Пас. до запива́ти 1. Доброю чаркою запивався відчай, гамувався душевний біль (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 252.