ЗАПИ́ТЛИВО. Присл. до запи́тливий. Катря не добрала зразу, про що це мова. Запитливо глянула на Мороза (Головко, II, 1957, 383); Сашко підбіг і зупинився перед Григорієм Івановичем, дивлячись на нього запитливо: він чекав наказу або якогось напучення (Смолич, V, 1959, 698).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 257.