ЗАПЛА́ТА, и, ж., розм.
1. Те саме, що пла́та. [Степан:] Я вам ніколи нічого злого не вчинив, окрім того, що наробився вам як віл, без найменшої заплати (Крон., V, 1959, 139); Вчасно доплили ми до Вижниці, За свій труд одержали заплату, Накупили дечого для дому (Фр., XIII, 1954, 338); — Не корч із себе ти панка, — цідив наставник той крізь зуби, — А силу, силу покажи, Як сподіваєшся заплати. До праці руки приложи! (Тарн., З дал. дороги, 1961, 294).
2. Те саме, що відпла́та. Зачинили у кам’яну темну темницю. Багаті кричали: — Дождавсь, Кармелюк! Отже й заплата Кармелюкові (Вовчок, І, 1955, 362); Заплата жде його [попа] за біль Моєї рідної землі (Павл., Бистрина, 1959, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 262.