ЗАПЛЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш і розм., ЗАПЛЯМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. заплямля́ть; док., перех.
1. Забруднити, вкривши плямами що-небудь. Так заплямив, що й не відмивається (Сл. Гр.); * Образно. [Микита:] Прости, мій отче. Зараз я згадав Великий гріх, яким пергамент чистий Свого життя заплямив Ярослав (Коч., III, 1956, 15).
2. перен. Зганьбити, ославити кого-, що-небудь. Хоч бідний він чоловік, проте не заплямує на старість своє ім’я за якихось там двадцять карбованців (Вас., 1, 1959, 144); — Ось що, Миколо, — сказала Ніна, — ти заплямував увесь клас, піонерський загін (Донч., V, 1957, 455); Стій несхитно в бою, ..щоб совість нічим не заплямить свою (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 249).
3. перен. Те саме, що затаврува́ти. Ленін заплямував американський імперіалізм як ката і душителя російської свободи, як жандарма народів Європи (Біогр. Леніна, 1955, 210); [Бережний:] Хто там хоче замовчати мою роль?.. [Ружевський:] Не замовчати, а ..заплямити її (Мик., І, 1957, 388).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 266.