ЗАПО́РАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Справитися з роботою, яка стосується кого-, чого-небудь. Гм! що робив! біля скотини порався, грубу запорав (Сл. Гр.); — А ти вечеряв, сину? — Вечеряв, мамо. І корову запорав, і дров нарубав (Кучер, Трудна любов, 1960, 534).
2. Обробити або засіяти землю. — Скільки ви запорали поля торік? — Вісім десятин толоки та вісім на зяб на овес (Барв., Опов.., 1902, 306); Наприкінці жовтня я одержав твій останній лист, там писалось, що ти вже запорала ділянку і на зліт збираєшся до міста (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 273.