ЗАПОТИ́ЛИЧНИК, а, ч., розм. Удар рукою по потилиці. Сергійко, як тільки зринав із дому, забував про материні накази і запотиличники, робив своє (Тют., Вир, 1960, 26).
Да́ти запоти́личника — ударити по потилиці. Про людське око, він трусонув Степана, дав йому запотиличника (Стельмах, II, 1962, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 275.