ЗАПХИ́КАТИ, аю, аєш, док., розм. Почати пхикати. Прокіп сів на лаву й несподівано заплакав, як плачуть маленькі діти: попереду запхикав, а потім заридав голосно й втирав сльози кулаком (Н.-Лев., III, 1956, 191); Старий Потреба заходився коло мокрих пелюшок, бо мале раптом запхикало (Ільч., Козацьк. роду ., 1958, 472).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 285.