ЗАПІ́Р, по́ру, ч. Пристрій для запирання, замикання чогось. Відсувайся, запір: Із’їжджайте на двір, Мої милії, ріднії гості! (Бор., Тв., 1957, 125); Я мовчу і чомусь уважно розглядаю пломбу, що висить на вагонному запорі (Кол., На фронті.., 1959, 98).
Две́рі (воро́та) на запо́рі — двері (ворота) замкнені. Не видно нікого в Ієрусалимі, Врата на запорі, неначе чума в Давидовом граді, господом хранимім, Засіла на стогнах (Шевч., II, 1953, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 261.