Запіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. запе́рти, пру́, ре́ш, гл.
1) Запирать, запереть. Скриплять ворітонька — не можу заперти. Чуб. V. 123. Людям губа не заперта — равнозн. русскому: На чужой ротокъ не накинешь платокъ. Ном. № 6982.
2) Всаживать, всадить (такъ, что трудно вынуть); затаскивать, затащить куда. Запер таки затичку в пляшку. Як поперли сани, то й не. знаю, куди б заперли, як би люде не зупинили.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 80.