ЗАРА́ННЯ1, я, с., рідко. Ранній час. Півень співа поки з зарання, а далі спить (Номис, 1864, № 292); * Образно. Хто жив в Аркадії хоч мить, хто весело прожив зарання, той в темну осінь не тремтить (У. Кравч., Вибр., 1958, 171).
ЗАРА́ННЯ2, присл. Те саме, що зара́ні. Зарання в неділю, ще люди й з церкви не вийшли, ..Прохіра була вже в хаті Бросків (Коцюб., І, 1955, 281); Що ти скажеш їй, які слова вирвеш із серця, коли вона вже зарання готується відбиватись од усіх його розмов (Стельмах, І, 1962, 475); — Не забувай, що і батько замучений у тюрмі і що наш прекрасний товариш Клим помер зарання від мук… (Ірчан, І, 1958, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 288.