ЗАРИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Почати ридати. А то б зарані Гарненько з лиха б напились, А потім з жалю заридали (Шевч.. II, 1963, 227); А що Катря сліз вилила, то де вже тії й сльози брались. Візьме свою дитину на руки та плаче-плаче! А далі й заридає уголос (Вовчок, І, 1955, 127); Він одвернувся, потім, схлипнувши на повні груди, заридав несподівано, сильно, здригаючись всім тілом (Мик., II, 1957, 227).
Ри́дма зарида́ти — дуже сильно заплакати. Вона ридма заридала, голосно, ревно (Гжицький, Вел. надії, 1963, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 290.