ЗАРУМ’Я́НЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАРУМ’Я́НИТИСЯ, нюся, нишся, док.
1. Ставати рум’яним; шарітися. — Якщо можливо, то прошу мене звільнити від цього, — викидає з себе Мотря і зарум’янюється вся (Вільде, На порозі, 1955, 26); Іваниха зарум’янилася, похилила голову та й закрила лице рукою (Март., Тв., 1954, 82); // перен. Забарвлюватися в червоний колір, робитися червонуватим, червоним. Зарум’янився Дніпро, злегка повитий свіжим серпанковим туманцем: сходило сонце (Гончар, Таврія, 1952, 118).
2. Запікатися, засмажуватися до утворення світло-коричневої шкуринки; загнічуватися. Маруся у великодню суботу сама учинила паску, ..і спеклася паска і висока, і жовта, і ще у печі зарум’янилась (Кв.-Осн., II, 1956, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 297.