ЗАРЯТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАРЯТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм.
1. Допомагати кому-небудь. І сам голоду й холоду не знає, бо й його люде зарятовували, як чим треба (Барв., Опов.., 1902, 137); Ми такі певні були на Вашу запомогу, бо кому ж нас і зарятувати, як ми перше всього самі себе не будемо зарятовувати? (Мирний, V, 1955, 409); [Вареник:] Хто б вас пожалів, якби не я, хто б зарятував при нужді! (Кроп., II, 1958, 195); — Як можете, Терентію, ..хоч трохи зарятуйте грішми, — не знає [Марія] де подіти руки і нижче опускає голову (Стельмах, Хліб.., 1959, 317).
2. тільки док. Те саме, що урятува́ти. [Панталіда:] Скажи, як можна лихові зарадити? [Форкіада:] Це легка річ; залежить од цариці лиш Себе спасти і вас зарятувати всіх, Тут треба тільки швидкості й рішучості (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 354); Дай нам силу — вирвать руки Із обіймів їх [кайданів] цупких, Зарятуй від скону-муки, Тхни огнем надій палких! (Граб., І, 1959, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 300.