ЗАСВА́ТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до засва́тати. — Ти ж давно засватана — повінчатись би вам (Вовчок, VI, 1956, 324); Ой сину мій, сину! Вже твою Марину, За іншого засватану, Садять у машину! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 23); // засва́тано, безос. присудк. сл. — Дуже мене молоденькою засватано, світ білий, як-от кажуть, зав’язано, не довелось мені як слід і подівувать (Морд., І, 1958, 96). Мов (наче і т. ін.) засватана [дівка] — про людину, яка поводиться несміливо, соромливо або надто пишається. [Кіндрат:] Що це ви, хлопці, сидите, мов засватані? (Корн., II, 1955, 141); Данилко почував себе, мов засватана дівка, він брав уже по-справжньому участь у страйку (Панч., Синів.., 1959, 74).
2. у знач. прикм. Який засватався. Кожен засватаний парубок, кожна дівчина, що подала рушники, втрачали раптом в її очах ціну (Коцюб., II, 1955, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 301.