ЗАСВА́ТАТИСЯ, аюся, аєшся, док., без додатка і рідко на кому. Одержати згоду на одруження (про хлопця, чоловіка) звичайно через старостів. [Микола:] Тут живе одна бідна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталці возний засватався (Котл., II, 1953, 29); Я вже великий виріс, уже засватався (Мирний, І, 1954, 191); Тієї ж осені Остап і собі засватався (Головко, II, 1957, 400); // з ким. Дати згоду на одруження (про дівчину, жінку). Діждавсь [Яків], що виявився багач з чужого села, і засваталася вона з тим багачем (Вовчок, І, 1955, 220); —Якої ж ти напасті з Петром засваталась? (Л. Укр., III, 1952, 739).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 302.