ЗАСЕ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до засели́ти. Головань займав дві кімнати в густо заселеній квартирі (Руд., Остання шабля, 1959, 72); Знайти коня в цих рідко заселених горах було нелегко (Гончар, І, 1954, 70).
2. у знач. прикм. Який має населення; населений. Юрба з навісним лементом жене Тірцу, аж поки та зникає з заселеного обшару (Л. Укр., II, 1951, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 304.