ЗАСИНА́ННЯ, я, с. Дія за знач. засина́ти. Він прислухається [до мелодії] і почуває в ній засинання (Досв., Вибр., 1959, 364); * Образно. Ні вітанням, ані репліками пошепки не порушували ці люди засинання дня під садовими тінями (Ле, Міжгір’я, 1953, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 305.