ЗАСКРЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАСКРЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.
1. Почати скреготати, скреготіти, видавати неприємні різкі звуки; видати скрегіт. Нараз забряжчала колодка, заскреготав замок (Фр., II, 1950, 265); Коні рушили дружно по кам’янистій дорозі, і незабаром передні колеса воза заскреготали по річковому дну (Галан, Гори.., 1956, 13); // чим. Утворити скрегіт чим-небудь. Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю… (Стор., І, 1957, 343); Трактор смикнувся, заскреготів гусеницями (Збан., Переджнив’я, 1955, 358); Вагони заскреготіли гальмами, з-під коліс білими злими хвостами майнули іскри (Ткач, Крута хвиля, 1956, 79); // безос. Внизу, там, де проходив фронт, знову загуркотіло, заскреготало (Кучер, Чорноморці, 1956, 346).
◊ Заскрегота́ти зуба́ми див. зуб.
2. розм. Почати видавати короткі звуки, що нагадують скрегіт, тріск (иро птахів). Над головою заскреготала сорока: че-че-че!.. (Коцюб., І, 1955, 100); Забуркотів дикий голуб, на дубі заскреготала сойка (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 655); // Почати надривно квакати (про жаб). Лиш як жаби заскреготять, чи соловейко защебече, вони [якути] від страху затремтять, — один одному щось лепече (Л. Укр., І, 1951, 407); // перен. Почати говорити швидко, безупинно. [Яцько:] Моя Хівря кароока Там як засокоче, Там як заскрегоче.., мов сорока! (Кроп., II, 1958, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 313.