ЗАСЛІ́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до засліпи́ти. Засліплені раптовим світлом, ми ледве могли розглядіти присутніх у кімнаті (Досв., Вибр., 1959, 159); Семен Барабаш зачинив за собою двері госпіталю й спинився, засліплений снігом і сонцем (Сміл., Зустрічі, 1936, 200); Вона була до такої міри засліплена ним, що не тільки кращого, а й розумнішого вже ніколи не знала (Баш, Надія, 1960, 125); Лук’ян, кліпаючи повіками, скаженів, засліплений безмежною люттю (Шиян, Переможці, 1950, 83); Втиснувшись у запічок, засліплений жахом, Мусій не впізнавав у почорнілому.. чоловікові рідного батька (Речм., Весн. грози, 1961, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 314.