ЗАСМА́ГА, и, ж. Смуглий, темний колір шкіри, що з’являється від тривалого перебування на сонці й вітрі. Смертельна блідість пробивалася крізь рівну засмагу, але це не псувало її [Настю] (Тулуб, Людолови, І, 1957, 141); Він приїхав до мене із гір. Повен сонця і радості зір. Пил вапна, ніби сніг, на брилі, І засмага крута на чолі (Воронько, Драгі.., 1959, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 317.