ЗАСМА́ГЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до засма́гнути. Загледівши здалека неньку, кидався [Ярема] їй назустріч, обіймав її, закурену, засмаглу на сонці й вітрі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 24); На засмаглому від сонця і вітру обличчі виблискували білі зуби (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 422).
2. у знач. прикм. Який засмаг, загорів на сонці й вітрі. На піску плескалися засмаглі, Веселі діти з Харкова, з Полтави (Рильський, III, 1961, 104); Трохи прохолонувши, курсанти кидаються у воду і, покупавшися, відпочивають на гарячому піску, підставивши засмаглі тіла сонцю (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 76).
3. у знач. прикм. Який укрився смагою, запікся (про губи).
4. у знач. прикм., рідко. Те саме, що закіптяві́лий. Вона дмухає в лампу, і з розпеченого, засмаглого скла валить густий гасовий дим (Мик., II, 1957, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 317.