ЗАСНУ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до засну́ти. —Коли б у нас дітки, — щебече ще не зовсім заснулий Івась (Григ., Вибр., 1959, 125); Рідне місто її лежало чисте, красиве, ніби заснуле у теплі нежаркого сонця (Собко, Нам спокій.., 1959, 4); // у знач. прикм. Навколо заснулий степ, у нескошених хлібах купається місяць (Цю-па, Вічний вогонь, 1960, 88); Немов хто гарячою крицею торкнувся до заснулого серця — і, як пожежа, спалахнули бажання (Вас., II, 1959, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 322.