Що oзначає слово - "засовувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАСО́ВУВАТИ, ую, уєш і ЗАСУВА́ТИ, а́ю, а́єш, чедок., ЗАСУ́НУТИ, ну, неш, док., перех.

1. Рухаючи, пересуваючи щось, поміщати куди-небудь. Та й кінь же був..; шия — мов у лебедя, хвіст догори, ніздрі — хоч кулаки засовуй, з очей іскри сиплються! (Стор., І, 1957, 183); Розгонисто засовує [Уляна] в полум’я пудовий баняк з картоплею для свиней (Стельмах, Хліб.., 1959, 106); Засуваю голову під подушку і сплю (Коцюб., II, 1955, 408); Ігор засунув руки в кишені і зосереджений попрямував до класу (Багмут, Щасл. день.., 1951, 7); Данило за пояс засунув сокиру (Трубл., І, 1955, 159); // Вставляти на своє місце що-небудь висувне; всовувати. — Бачиш, яка я господиня! — говорила Балабушиха, одсуваючи й засуваючи шухляди комоди (Н.-Лев., III, 1956, 227); // розм. Класти, ховати куди-небудь. Баби.. сновигали, мов налякана птиця, тягли своє шмаття на вгороди, щось там закопували, щось засували в кущі (Панч, II, 1956, 416).

2. розм. Зачиняти, замикати двері зсередини на засув. Руфін стає коло хвіртки і засовує її (Л. Укр., II, 1951, 411); Як тільки смеркало, Підпора засував двері у сінях, пробував довго, чи добре замкнені (Коцюб., II, 1955, 74); Хомка зразу кинувся і побіг у контору. Дехто хотів за ним піти, та Хомка зразу зачинив і засунув засовом двері (Мирний, IV, 1955, 190).

3. розм. Посувати краї занавісок, завіси і т. ін. до кінця, затуляючи, закриваючи що-небудь. Учителька йде до вікна і механічно засуває строкаті занавіски на ньому (Вільде, На порозі, 1955, 195); Потім згадала [княгиня] ще про щось: торкнула рукою завісу попереду, якою можна було відгородити куточок від допитливих очей тих, що сиділи в човні, засунула її й розсунула (Скл., Святослав, 1959, 124).

4. рідко. Засипати чим-небудь, вирівнюючи заглибини. Висохлий на сонці пісок зараз же засував її сліди (Тют., Вир, 1964, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 322.