ЗАСПОКІ́ЙЛИВИЙ, а, е. Який заглушує, розвіює неспокій, тривогу, хвилювання, тугу і т. ін. Те, що мати не питала нічого, гнітило Тамару, і вона заплакала. — Не плач, — почувся заспокійливий материн голос (Хижняк, Тамара, 1959, 76); Раптом усі побачили, що старі ходики, які протягом багатьох років сповнювали кімнату рівномірним заспокійливим цоканням, мовчать (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 231); // у знач. ім. заспокі́йливе, вого. с. Те, що заспокоює біль (про ліки).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 325.