ЗАСПІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док.
1. Почати спішити; заквапитися. Містком прогуркотів однокінний візок, розігнав Лідині думки. Скинула на плечі клунок і заспішила — до села ще далеченько, а вже вечоріє (М. Ол., Чуєш.., 1959, 35); Тільки б одна з одноліток вийшла [заміж], другим зараз завидно, й так заспішать.. і собі заміж, не розбираючи діла (Григ., Вибр., 1959, 108).
2. Швидко, скоромовкою заговорити. — Сідайте, сідайте, голубчику. Нічого не трапилось у нас… їй-богу… Все по-старому, — заспішила, заторохкотіла жінка слюсаря, не знаючи, куди подітися (Петльов., Хотинці, 1949, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 325.