ЗАСТАНО́ВА, и, ж., діал.
1. Застава (див. заста́ва11). Кожушанку у застанову не візьму, а як треба грошей, то продай кожушанку або теличку (Л. Янов., І, 1959, 69).
2. Розум; міркування. Тривога відняла їй усю силу, всю застанову (Фр., VII, 1951, 123); — Приходять до мене такі хвилі, от як оця тепер, що одна думка без застанови — і я позбавлю себе життя (Круш., Буденний хліб.., 1960, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 328.