Що oзначає слово - "застигати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАСТИГА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗАСТИ́ГНУТИ і ЗАСТИ́ГТИ, гну, гнеш; мин. ч. засти́г і рідко засти́гнув, ла, ло; док.

1. тільки 3 ос. Твердіти або згущуватися під час охолодження. Якщо ж магма, піднімаючись, застигає на глибині повільно, з неї утворюються глибинні магматичні.. гірські породи (Наука.., 8, 1958, 22); Сталь відразу ж застигла (Собко, Біле полум’я, 1952, 9); Зварила мама холодець, Щоб він застиг упору (Нех., Ми живемо.., 1960, 45); // Замерзаючи, утворювати шар льоду (про воду). Дніпро застиг, не видно було руху води (Мартич, Друзі.., 1962, 145); // безос. Підмерзало, застигало, склилось. Між дерев повнішала луна (Рильський, І, 1956, 194).

2. Ставати холодним; холонути. Як виходив, то мати наказувала, аби не барився, бо обід застигне (Март., Тв., 1954, 239); // Мерзнути; // Замерзаючи, умирати від холоду. Боюся, щоб знов така негода в дорозі не захопила, як торік, коли хтось ледве не застиг від студені у вагоні і приїхав до Сан-Ремо застуджений (Л. Укр., V, 1956, 417); // Клякнути, дубіти. Руки її [Зої Космо-дем’янської] повисли вздовж стрункого, як у хлопчика, тіла, і ноги застигли навіки (Довж., III, 1960, 64).

◊ Слід (мі́сце) засти́г (засти́гло) по кому-чому-хто-, що-небудь цілком, безслідно зник (зникло). Зачали [брати] оглядатися за старою, но надармо. І слід застиг по ній (Фр., VIII, 1952, 197); Вернули діти на селище, а по зозулі й місце застигло, потекла світами (Ков., Світ.., 1960, 152).

3. перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін. Вальс раптом обривається. Всі спиняються і застигають в здивованих позах (Коч., II, 1956, 166); Леся сама; замислена, стоїть, застигнувши, заломивши руки (Сміл., Черв. троянда, 1955, 33); Потім чайка звилася вгору, на мить застигла над рікою (Донч., V, 1957, 8); На безвітрі застигли дерева, не ворушиться жодна гілочка, жоден листочок (Хижняк, Килимок, 1961, 46); У мовчазному змаганні з бурею застигли млини (Кир., Вибр., 1960, 283); Пором ніби застиг серед голубої ріки, ніби не рухається (Збан., Доля, 1961,105); Та й погода ж яка! Ні хвилі з моря, ні вітру з неба: повітря застигло (Смолич, V, 1959, 14); // Залишатися який-небудь час незмінним (про усмішку, вираз обличчя, очей і т. ін.). Огей на мить розтуляє очі, усміхається, і ця спокійна усмішка застигає йому на вустах (Досв., Вибр., 1959, 213); На білому, як папір, обличчі застигли гнів та невимовний біль (Коцюб., І, 1955, 73); Петрик мовчав, тільки в очах його застиг жах і мовчазний докір (Тулуб, Людолови, І, 1957, 108); // Зупинятися, затримуватися на якийсь час на кому-, чому-небудь (про очі). Батькові очі на мить застигли на худенькому тілі хлопця (Цюпа, Назустріч.., 1958, 15).

◊ Кров застига́є (застига́ла, засти́гла і т. ін.) у (в) жи́лах див. жи́ла1.

4. перен. Зупинятися в своєму розвиткові. Таланти Корнія Івановича не розвинулись; так застигають в розвитку своєму ранні квіти, що їх прибило жорстоким приморозком (Вол., Місячне срібло, 1961, 206).

ЗАСТИГА́ТИ2, а́є, недок., ЗАСТИ́ГТИ, гне; мин. ч. засти́гло; док., перех., рідко. Те саме, що застава́ти 2. Біжить вона [лисичка], біжить. Стала її ніч застигати (Ів., Укр.. казки, 1950, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 329 - 330.