ЗАСТУГОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док. Почати стугоніти; глухо загусти, застукати. В маленькі дзвіночки вдарили струмки, застугоніли потоки (Вас., II, 1959, 87); Може, ще цієї ночі вся долина оживе, застугонить від вибухів гармат і танків (Кучер, Чорноморці, 1956, 349); У коридорі хтось загомонів, застугоніли сходи, і за хвильку крізь раптом відчинені двері до кімнати вдерлося четверо людей (Досв., Вибр., 1959, 222); Тої ж хвилини застугоніли кулемети бійців (Смолич, V, 1959, 780); // безос. На ранок загриміло на Чонгарі, застугоніло на Перекопі (Гончар, Таврія.., 1957, 561).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 335.