ЗАСТІ́Й, то́ю, ч.
1. Відсутність руху, нерухомість. Задишка виникає при застої крові в легенях (Заг. догляд за хворими, 1957, 86).
2. перен. Відсутність розвитку, зупинка, затримка в чому-небудь. — Тепер у дров’яній торгівлі застій, ціни доброї нема (Фр., VII, 1951, 43); Нестача металу, природно, викликала застій у техніці і серйозно обмежувала розвиток продуктивних сил стародавнього суспільства (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 331.