ЗАСІДА́ТЕЛЬ, я, ч.
1. Виборний представник населення, який бере участь у розгляді судової справи. — Адже ж пан воєвода не розуміє по-нашому і судить нас не сам, а з нашими засідателями, тувимами (Тулуб, Людолови, II, 1957, 94).
Наро́дний засіда́тель — виборний представник трудящих, який бере участь у розгляді справ народним судом. У нашій країні правосуддя здійснюється судом у складі судді і двох народних засідателів (Рад. суд, 1951, 54); Прокурор і судді не зводили очей з Катрі. Тільки народний засідатель Іван Заруба зиркав на Катрю якось спідлоба (Кучер, Прощай.., 1957, 441).
2. Виборний представник для участі в роботі якої-небудь установи в дореволюційній Росії. [Виборний:] Я іду із дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засідатель наш, пан Щипавка (Котл., II, 1953, 10); Па той день саме в село приїхав засідатель із писарем з волості (Григ., Вибр., 1959, 60).
Прися́жний засіда́тель — особа в буржуазному суді, що залучається до участі в розгляді справи і вирішенні питання про винність підсудного. З-поміж присяжних засідателів було два купці, власник друкарні і директор місцевої гімназії (Донч., III, 1956, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 308.