ЗАТАВРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. Док. до таврува́ти. Ленін затаврував зраду вождями II Інтернаціоналу справи пролетаріату (Біогр. Леніна, 1955, 134); У землю і вогонь, у силу людських рук, У мудрість книг людських залюблений без міри, Навік затаврував він [М. Горький] животіння сіре (Рильський, І, 1956, 321).
Затаврува́ти ганьбо́ю — суворо засудити, визнавши чиї-небудь вчинки ганебними. Історія затаврувала ганьбою тричі мерзенних запроданців, буржуазних націоналістів (Літ. газ., 22.1 1948, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 341.