ЗАТВО́Р1, а, ч., спец.
1. Рухома конструкція для закривання отворів приладів та споруд з метою припинення руху, доступу чого-небудь через отвір. Якщо отвір греблі не можна перекрити одним затвором, то влаштовують проміжні опори-бики або контрфорси (Довідник сіль. будівельника, 1956, 58).
2. Частина вогнепальної зброї, признач. для замикання ствола та виконання пострілу. Коли хлопець клацнув затвором і викинув порожню гільзу, ..в повітрі дужче запахло порохом (Донч., II, 1956, 288); Литка відтяг затвор, попробував, як працює спуск, ..повертів обріз в руках, заклав обойму (Епік, Тв., 1958, 145).
3. Механізм фотоапарата, яким дозується час освітлення світлочутливого шару фотопластинки чи фотоплівки. Фоторепортери метушились, шаркаючи ногами, клацали затворами фотоапаратів (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 734).
ЗАТВО́Р2, а, ч., заст.
1. Місце ув’язнення. [Xрапко:] Ага, і ви вилізли з затвору! Продержали ми таки вас (Мирний, V, 1955, 170).
2. церк. Одиноке житло затворника; келія. [Василь:] Разом помолимося.. не в твоєму гіркому затворі, а серед світу білого, на степу широкому (Мирний, V, 1955, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 344.