ЗАТЕРПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАТЕ́РПНУТИ, ну, неш; мин. ч. зате́рп, ла, ло; док. Втрачати будь-яку чутливість, гнучкість, здатність вільно рухатися внаслідок порушення кровообігу; німіти (про тіло людини, його частини). Зв’язані за спиною руки затерпли і болісно нили (Тулуб, Людолови, II, 1957, 158); Все тіло затерпло і тільки серце двигтіло, мов хотіло вискочити або розірватися (Речм., Весн. грози, 1961, 54); Пролунало два постріли, затерпло в мене плече, упав (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 84); // перен. Ставати нерухомим, втрачати здатність рухатися внаслідок переляку; завмирати. З кожним кроком провалювався [Маковей] в задушливу трясовину, чадіючи і затерпаючи весь (Гончар, І, 1954, 415); Настя немов захолола, затерпла вся та лише дивилась на Олександру здоровими, переляканими очима (Коцюб., І, 1955, 71); В голосі верхівця Андрій пізнав сержанта Броніслава. Хлопець увесь затерп, перестав дихати (Д. Бедзик, Студ. води, 1959, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 346.