ЗАТИ́ШШЯ, я, с.
1. Припинення вітру; безвітря. В природі відчувається прозоре, кришталеве затишшя перед першими осінніми бурями (Донч., VI, 1957, 361); Настає затишшя перед грозою (Гур., Новели, 1951, 178); // Тимчасове припинення шуму. Після короткого затишшя збори знову спалахнули дужим гомоном і гуком (Кучер, Трудна любов, 1960, 487).
2. перен. Припинення на деякий час яких-небудь дій, послаблення розвитку, поширення чогось. Затишшя на фронті… Дрімають окопи… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 200); Після великої епідемії азіатського грипу в 1957 році настало деяке затишшя (Наука.., 3, 1959, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 351.