ЗАТОНКИ́Й, а, е, розм. Надто тонкий. На ранок їм [хлопцям] забрили чуба І в прийом жовнірський повели. Із прийому постоли вернули — Для походів шкіра затонка (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 59); До поважної Ревиної статури не пасує лише голос. Він затонкий, лементливий (Мушк., Серц.., 1962, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 355.