ЗАТРЕМТІ́ТИ, мчу́, мти́ш, док.
1. Почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття (переляку, радості і т. ін.); затрепетати. Страшно було глянути в ті очі.., дикий звір — і той би злякався того страшного погляду і затремтів би від ляку (Мирний, IV, 1855, 221); Клава почула по радіо таке, що вся затремтіла від радості (Ткач, Плем’я.., 1961, 54); // Швидко забитися, запульсувати (про серце). Її жіноче серце забилося, затремтіло від його скупої ласки (Чорн., Визвол. земля, 1950, 39); // Задрижати, затруситися. Од хвилювання він навіть зблід, і одна нога дрібно затремтіла в нервовому дрожі (Головко, II, 1957, 483); // Зазвучати нерівномірно, переривчасто (про голос, звук). Голоси затремтіли, от-от заплачуть (Н.-Лев., III, 1956, 310); — Комусь потрібно було тайно вбити мого сина, — низький глухий голос Опанаса на мить затремтів (Довж., І, 1958, 92); * Образно. Затремтіли струни у душі моїй… Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній… (Олесь, Вибр., 1958, 103).
◊ Ко́жна жи́лочка затремті́ла див. жи́лочка.
2. Почати коливатися; задвигтіти. Раптом т-ррах!.. трах-трах!.. Віконна рама затремтіла, і всі шибки дико задеренчали (Коцюб., І, 1955, 403); Над лісом загуркотіло, аж земля затремтіла (Томч., Закарп. опов., 1953, 138); // Замерехтіти, замигтіти (про світло, вогонь і т. ін.). Промінь затремтів на стіні дрібненькими плямами, потім погас… (Л. Укр., III, 1952, 709); Затремтіли окремі вогники (Стельмах, Хліб.., 1959, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 358.