ЗАТУХА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до затуха́ти1. Тимко.. підійшов до печі, сів на стільчик і довго туманив очі на затухаючий вогонь (Тют., Вир, 1964, 476); Ніч ніби ще активніше стискала своїми.. обіймами затухаюче життя села (Ле, В снопі.., 1960, 25).
◊ Затуха́ючі колива́ння, фіз.— коливання, які, поступово слабнучи, припиняються зовсім, зникають. Коливання з дедалі меншою амплітудою називаються затухаючими (Курс фізики, II, 1956, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 367.