ЗАТЬМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. затьмля́ть; док., перех.
1. Зробити щось темним або невидним, прикривши, затуливши собою або чим-небудь; затемнити. Хто сонце спроможеться ясне затьмити? (Зеров, Вибр., 1966, 434); * Образно. З Тверського руку ти [О. С. Пушкін] простер у синій Канів, Пишаємося ми співцями обома, І щоб затьмити вас,— нема таких туманів!.. Хай сяє сонце, згине тьма! (Рильський, III, 1961, 38).
2. перен. Перевершити кого-, що-небудь своїми якостями, досягненнями і т. ін. Повбиралися [опришки] у найфайніше своє лудінє;.. — словом, хотіли затьмити всіх і все (Хотк., II, 1966, 185).
3. перен. Зробити менш зрозумілим; заплутати.
4. перен. Позбавити ясності, гостроти (розум, свідомість, зір і т. ін.).
5. перен. Зробити сумним, похмурим, зажуреним; засмутити. Її душу щось затьмило і роз’яснило, мов прошибла її лиха блискавиця (Коб., І, 1956, 487).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 372.