ЗАТІ́Я, ї, ж., розм. Задум, намір зробити що-небудь або здійснення цього задуму, наміру. — Де не повертався, А от такого не видав Ніколи я, як ся затія, Щоб різку скасувать зовсім (Мирний, V, 1955, 291); — Ти бунтуєш лісовиків, підбиваєш не підписувати акта. Поки не пізно, відмовся від своєї затії! (Стельмах, Хліб.., 1959, 392); Сердився [Павло] на Ганну, бо підозрював, що світлова газета — її затія (Томч., Закарп. опов., 1953, 249); // Що-небудь вигадане, видумане, не зовсім звичайне; вигадка. Трапеза була гучна й багата.. У всьому вчувалася рука Гречкуна, якась його затія, до котрої він був неабиякий мастак (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 155); // Що-небудь задумане або зроблене для розваги; витівка. Явдоха, звикши до гулянок замолоду, згадала їх на старість, допомагала зятеві в його затіях (Мирний, II, 1954, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 353.