ЗАХА́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., перех., діал.
1. Хапати, брати кого-, що-небудь. Майже під кождим корчем ми захапували то кленя, то окуня, то плотицю (Фр., III, 1950, 335); * Образно. Вітер раз у раз захапує з собою пару й односить її (Сл. Гр.).
2. тільки 3 ос., перен. Захоплювати. — Ти ніяким ділом ще не займався, то й не знаєш, як воно захапує чоловіка (Фр., VIII, 1952, 404).
◊ Закапувати дух (ві́ддих) — перехоплювати дихання. Дим виїдав їм очі, захапував віддих у грудях (Фр., VI, 1951, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 375.