ЗАХЕ́КАНИЙ, а, е, розм. Який важко, з шумом дихає внаслідок бігу, швидкої ходьби і т. ін.; задиханий (у 1 знач.). Після страшенного бігу ми спинилися захекані у темному заулкові (Кол., На фронті.., 1959, 59); Задихаючись від шаленого чвалу, зупинився біля воріт захеканий кінь (Тулуб, Людолови, І, 1957, 225); * Образно. От вже з’явився десь у далечині білий дим, от вже влетів на станцію і спинився, щоб на мить спочити, захеканий поїзд (Собко, Звич. життя, 1957, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 378.