ЗАХОТІ́ТИСЯ, о́четься, док., безос., з інфін., чого, із спол. щоб і без додатка. З’явитися, виникнути бажанню, прагненню.— Гляди ж, Кулино! Нагодуй мене так, щоб через цілісінький піст не захотілося мені їсти (Кв.-Осн., II, 1956, 478); Захотілось мерзлого в Петрівку (Номис, 1864, № 5344); А я сижу [сиджу] та думаю: чого се так захотілося дядині, щоб у неї я була? (Мирний, І, 1954, 88); — Часом і вночі кличуть до терема,— сказала Ярина, показавши рукою на двері. —Як захочеться матінці княгині (Скл., Святослав, 1959, 81); І так захотілось з-під грому Осінніх вітрів чужини Додому, до рідного дому, На тихі трипільські лани (Мал., Звенигора, 1959, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 393.