ЗАЦОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАЦОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.
1. без додатка і чим. Підсил. до зацо́кати. Шкварконула блискавиця, ..зацокотали шибки у вікнах; струснулися підвалини (Мирний, І, 1954, 343); — Тах-тах-тах-тах… —зацокотів кулемет десь, аж земля під нами ходором заходила (Вас., Незібр. тв., 1941, 210); Від того здогаду я затрусився, зацокотів зубами, не міг вимовити й слова (Збан., Мор. чайка, 1959, 200).
2. Почати цокотати, цокотіти (про птахів, комах). Тривожно зацокотала якась рання пташина, тріснула під ногою суха гіллячка, десь поблизу заголосив пугач (Мельн., Коли кров.., 1960, 103); // перен., розм. Заговорити швидко і дзвінко (звичайно про жінок). — А бач: перелякався й ти!.. а ще парубок!!.— зацокотала вона (Мирний, II, 1954, 141); Вона кинулася до брата, палко поцілувала його і зацокотіла про хатні і родинні справи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 398.