Що oзначає слово - "заціплювати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗАЦІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАЦІ́ПИТИ, плю, пиш; мн. заці́плять; док.

1. перех. Щільно стуляти (зуби, уста і т. ін.). Аж тут Шершінь як не шпигне Лиса в саме болюче місце! — Ой лишенько! — скрикнув Лис і знизив хвіст наполовину.., а сам аж зуби заціплює з болю (Фр., IV, 1950, 69); Анничка.. залишилася. Голову схилила додолу, заціпила уста, личко мимохіть прикрасила міною засоромлення (Черемш., Тв., 1960, 101); Андрій устав, стиснув кулаки, до болю заціпив зуби і пішов до Батуріна… (Гур., Наша молодість, 1949, 44).

Заці́пити рот (ро́та, уста́, язи́к) кому — примусити когось мовчати. Може б ще довго гвалтували [піщани], коли б прикладами ротів їм не заціпили… (Мирний, II, 1954, 91); Не знаю, чи мій різкий тон, що прозвучав як натяк і виклик досвідченому педагогові,.. чи що інше заціпило рота Шухновському (Збан., Малин. дзвін, 1958, 235).

2. неперех. і рідко перех., безос., кому і рідко кого, також з інфін. Відбирати здатність говорити. «Просить батько й мати на хліб, на сіль і на весілля»,— та й заціпило їй сказати: і я прошу (Барв., Опов., 1902, 391); — Чи ти спиш, чи тобі заціпило? Я ж питаюся, де ви саме тепер лісу глядите? — спалахнула вона, ..занепокоєна впертою мовчанкою чоловіка (Л. Янов., І, 1959, 366); Пришийкобиліхвіст хотів був залементувати пробі, але йому з переляку заціпило, і на голос, бідолашний, здобутись не міг (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 462); — Тебе заціпить сьогодні чи ні? — озвірів Тимко. Охрім замовк і довго не обзивався (Тют., Вир, 1960, 19).

Бода́й тобі́ заці́пило, лайл.— уживається як побажання втратити здатність говорити. Микола тихо промовив: — А бодай тобі заціпило! Кричить, мов скажений, наче нам позакладало вуха! (Н.-Лев., II, 1956, 171);

Заці́пило рот (ро́та, уста́, язи́к) — про втрату здатності говорити. Заціпило йому язик (Номис, 1864, № 12937); Як натякнув я за гроші, зараз моїй Берчисі як рот заціпило (Н.-Лев., І, 1956, 57); Ні́би (мов і т. ін.) заці́пило — про стан, коли людина втрачає здатність говорити. Старому ніби заціпило. Він все сидів непорушно й мовчазно (Досв., Вибр., 1959, 86).

3. перех. Тримаючи що-небудь (у руці, в зубах), стискувати. Василь мовчки вислухав Грищине оповідання. Аж на виду, помітно було, одмінився; міцно заціпив у руці револьвера й крутив ним у всі боки (Кос., Новели, 1962, 175); * Образно. На землі попід стінками ворушилися сірі френчі і, намагаючись бути непоміченими, заціплювали в зубах зойки, що рвались із скривлених ротів (Панч, І, 1956, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 398.