ЗАЧА́ХНУТИ1, ну, неш; мин. ч. зача́х, ла, ло; док.
1. Стати чахлим, зав’янути (про рослини). Затоптаний, збитий копитом, полин пересох і зачах (Шпорта, Вибр., 1958, 57); // Втратити здоров’я, силу; захиріти (про людину). Часто гримав на неї батько і ласкою уговорював, щоб не журилася, щоб у тугу не вдавалася, що туга з’їсть її здоров’я, зачахне, занедужа (Кв.-Осн., II, 1956, 79); За одну лише осінь зачахла, осунулася мати та й несподівано померла (Збан., Малин. дзвін, 1958, 363).
2. перен. Не розвиваючись, занепасти, загинути. Мистецтво такого актора, що плентається в хвості подій і життя, неминуче оскудіє й зачахне, а сам він незабаром вийде в тираж (3 глибин душі, 1959, 35); Скільки народних талантів зачахло в недолі, загинуло при корені (Горд., Цвіти.., 1951, 3).
ЗАЧА́ХНУТИ2, не, док., розм. Стати холодним; захолонути. Уже й борщ зачах, поки ти хліба приніс (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 401.