ЗАЧИ́М, присл., діал. Чому. Хотіла було [мати] сваритись на дочку, зачим довго проходила, так та ж як узяла коло неї пеститись, і приговорювати, і розважати її (Кв.-Осн., II, 1956, 49); [Катря:] Та що ж ви, найкращий були з усіх парубків, чи що? [Марко:] Ні, зачим найкращий! Були кращі й за мене (Мороз, П’єси, 1959, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 403.