ЗА́ЧІС, чосу, ч. Зачесане в одному напрямку волосся. Носили [скіфи] довге волосся, що спадало на плечі, інколи з особливим зачосом над лобом (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 142); // Те саме, що за́чіска. [Мефістофель:] Вам змалку любі кучері хвилясті Та комірці мережано-зірчасті, І зроду не носили ви коси — Вам шведський зачіс додає краси (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 408.